Синаксар у неділю святих 318 Богоносних отців, що в Нікеї

Стихи:
Світил обраних собор:
Світловидні, просвітіть думки мої.

Стихи:
Арій, що Сина назвав чужим сущності Отчій,
Сам став відкинутий і чужий славі Божій.

У цей день, в неділю сьому після Пасхи, святкуємо пам’ять першого собору, що був у Нікеї, і згадуємо трьохсот вісімнадцять Богоносних отців з наступних причин.

Оскільки Господь Ісус Христос, прийнявши нашу плоть, невимовним чином виконав весь задум щодо нас і повернувся до Престолу Отця, то святі мужі, бажаючи показати, що Син Божий воістину став Людиною, що досконала Людина і одночасно Бог вознісся і сів по правиці величі Отця в вишніх, і що цей собор святих отців таким Його проголосив та ісповідував, що Він має одну сутність з Отцем і почитається з Ним нарівні, – встановили після славного Вознесення нинішнє свято, як би збільшуючи тим самим зібрання стількох отців, які це проповідують: у плоті істинного Бога, Який вознісся, і в плоті ж досконалу Людину.

Собор цей відбувся за імператора Константина Великого, двадцятого року його царювання. Після припинення гонінь [1] він править спершу в Римі, а потім, у 5838 році від створення світу творить всеславний град, названий його ім’ям – Константинополь.

Тоді-то і почалися події, пов’язані з Арієм. Цей Арій походив з Лівії. Прибувши в Олександрію, він був рукоположений в диякони священномучеником Петром Олександрійським і почав з тих пір, нібито протиставляючи себе нечестивому Савелію [2] (який стверджував, що в Божестві одна Особа і одна Іпостась, і Воно [Божество] іноді Отцем виявляється, іноді Сином, іноді Духом Святим), хулити Сина Божого, називаючи Його творінням, створеним з несущого і далеким від Божественного достоїнства, Який Премудрістю і Словом Бога називається в переносному значенні.

У той час як Арій подібним чином богохульствував, великий Петро, побачивши на святому престолі Христа в образі Немовляти, Яке було облечене в розірвану ризу і говорило, що це Арій її розірвав, відсторонює останнього від священнослужіння.

Коли ж після Петра у граді Олександра Великого став священноначальствувати Ахілла, він, всупереч обіцянкам, прощає Арія, а понад те – поставляє в пресвітери і робить главою Олександрійського училища. Після смерті Ахілли [першоієрархом Олександрійської Церкви] стає Олександр. Виявивши, що Арій як і раніше, а навіть ще гірше як попередньо, богохульствує, він скинув його через собор і відлучив від Церкви. За словами ж Теодорита [3], Арій вчив, що у Христа змінне єство, і першим вивергнув хулу, ніби Господь прийняв плоть без душі і розуму. При цьому Арій, пише Теодорит, спокусивши багатьох своїм нечестям, прихилив до себе єпископів Євсевія Нікомидійського, Павлина Тирського, Євсевія Кесарійського з іншими і виступив проти Олександра. Олександр ж, письмово сповістивши всю Вселенну про Арієві хули і про його позбавлення влади, багатьох спонукав до відсічі.

Отже, оскільки Церква була охоплена смутою і не знаходилося засобів вигоєння суперечок про віровчення, то Константин Великий казенними колісницями звозить до Нікеї отців зі всієї Вселенної і сам туди прибуває. І коли засіли всі отці, сів, спонукуваний ними, сам Константин, але не на царському троні, а на сидінні нижчого достоїнства. І коли винесені були звинувачення проти Арія, то останній і всі однодумці його були піддані анатемі, Слово ж Боже проголошене святими отцями єдиносущним, рівночесним і собезначальним Отцю. Уклали отці і святий Символ віри, дійшовши до слів: «І в Духа Святого ...» (бо подальше доповнив Другий Собор). Понад те, Перший Собор закріпив святкування Пасхи, коли і як слід нам її звершувати, і не з юдеями разом, як було у звичаї перед тим. Уклали отці і двадцять правил, що відносяться до церковного устрою. А святий Символ Віри великий і рівноапостольний Константин пізніше затвердив підписом, написаним червоними буквами.

Зі святих тих отців єпископів було двісті тридцять два; священиків, дияконів і ченців – вісімдесят шість; всіх разом було присутніх триста вісімнадцять мужів. Найвідоміші з них такі: архиєпископ Римський Сильвестр і Митрофан Константинопольський, який був хворим (ці двоє були присутні там в особах своїх заступників), Олександр Олександрійський з Атанасієм Великим, тоді архидияконом, Євстахій Антіохійський, Макарій Єрусалимський, Осій, єпископ Кордубський, Пафнутій-ісповідник, Миколай Мироточивий, Святий Спиридон Тримифунтський, який хрестив там якогось філософа, перемігши його у суперечці, вказуючи на три властивості сонця [4]. А коли під час Собору двоє отців-архиєреїв відійшли до Господа, Константин Великий, вклавши визначення святого Собору в їхні гробниці і ретельно замкнувши, виявив, що воно, по невимовним задумам Божим, було ними затверджено і підписано.

Після закінчення Собору, коли цілком завершений був уже відбудований град, Константин Великий закликав усіх тих святих мужів, і вони, обійшовши навколо і особливо помолившись, підтвердили цим, що він [Константиноград] – царствуючий над іншими містами, і за царським велінням посвятили його Матері Бога Слова. І повернулися святі кожен до себе.

Але ще перед тим, як Константин Великий переставився до Бога, коли він правив з сином своїм Констанцієм, Арій приходив до царя, заявляючи, що залишив всі хибні погляди і з’єднався з Церквою Божою. Отже, записавши свої хули на табличці, повісив собі на шию і, як би підкоряючись Собору, ударяв в те рукою і казав, що підкоряється йому. І цар, зрозуміло, повелів патріарху Константинопольському прийняти Арія в сопричастя. Патріархом після Митрофана був тоді Олександр, який, знаючи злу вдачу цього чоловіка, перебував в сумніві і молив Бога відкрити, чи є Його воля на те, щоб вступив він в сопричастя з Арієм. Коли ж підійшов час спільного їхнього служіння, молитва його стала особливо ревною. Тим часом Арій, прямуючи до церкви, неподалік від торгового стовпа відчув різкі колючі болі в животі, зайшов в міське відхоже місце і там тріснув [від напруги], всю утробу свою вниз вивергнув, маючи зразком Юдине розірвання за однакову зраду Бога Слова. І ось, той, який відірвав Сина Божого від сущності Отчої, розірвався сам і був знайдений мертвим. Так звільнилася Церква Божа від його погуби.

За молитвами святих трьохсот вісімнадцяти отців Першого собору, Христе Боже наш, помилуй нас. Амінь.

 

[1] Загально прийнято, що Перший Вселенський Собор відбувся у 325 р. після Р.Х.

[2] Савелій, який жив у III столітті після Р.Х., вчив, що Бог – це єдина сущність, єдина Особа, а Тройця – тільки три імені. Учні його називали Бога на небі – Отцем, на землі – Сином, в живих сотворіннях – Духом Святим. Таким чином, за їхнім вченням, Бог Отець і народився від Діви під іменем Сина, і постраждав і помер. Таке злиття і змішання осіб в Божестві відоме в церковній історії під іменем савеліанства.

[3] Теодорит (386-457) – єпископ Кирський, відомий церковний історик.

[4] Ось як про це оповідає житіє св. Спиридона Тримифунтського у викладі св. Димитрія Ростовського: «Ще на тому ж соборі, царевою волею, були й еллінські філософи, що говорили перипатетики. Серед них же був один наймудріший, що Арієві помагав, і, ніби мечем двосічним, язиком софістичним сік і гордував, намагаючись посміятися з учення благочестивих. З ним блаженний Спиридон, муж препростий, що єдиного лише знав Христа, і цього Розп’ятого, змагатися просив. Святі ж отці, що знали невченість його, що анітрохи не знав еллінського учення, заборонили святому, щоб не дерзнув із хитрословесним тим змагатися софістом. Але він, знаючи, що може Небесна Премудрість, які немічні людської премудрости сили, приступив до мужа, кажучи: «Во ім'я Ісуса Христа, о філософе, сприйми мене і послухай, що хочу тобі казати». Філософ же сказав до нього: «Кажи, я буду тебе слухати». Почав говорити святий: «Один є Бог, що Небо і землю створив, і людину з землі створив, і інше все видиме і невидиме, Словом і Духом Своїм влаштував. Його Слово, віруємо, Син Божий, що і Богом є, що над нашим блудом змилосердився, від Діви народжений, з людьми поживши, постраждав і помер нашого ради спасіння і знову воскрес і воскресив тим рід людський. Його ж очікуємо, що прийде судити всіх праведно і віддати кожному по заслугах. Віруємо ж, що Він з Отцем одної природи, сидить поруч і рівночесний. Це так ісповідуємо без всілякого цікавського перевіряння, ані ти, яка суть того, досліджувати не пробуй, бо перевищує твій розум і пізнання всіляке далеко перевищує». І, трохи помовчавши, каже: «Чи не так тобі це видається, о філософе?» Філософ же, ніби ніколи не вмів змагатися, мовчав, не вміючи уст відкрити проти слів святого, в них же божественна якась діяла сила, ніби сповнювалося написане: «Не в слові Царство Боже, але в силі». Тоді філософ каже: «І я думаю, що так є те, що кажеш». Тоді старець: «І я думаю, що так є, як ти кажеш». Тоді старець: «Іди-бо і прийми знамення святої віри». Філософ же звернувся до приятелів і учнів своїх: «Чуєте мене, – каже, – поки словами було зі мною змагання, слова проти слів поклав і мудрістю суперечливою заперечував викладене. Щойно ж замість слів сила якась з уст цього старця вийшла, нічого іншого не можуть слова проти сили, не може-бо людина стати проти Бога. Якщо-бо і з вас хтось може так розуміти, як я, хай вірує в Христа, і зі мною за старцем цим хай іде, його ж устами Бог говорить». Так філософ той християнську прийняв віру, радів, що переможений був старим старцем для користи своєї, тішилися ж і всі благочестиві, злочестиві ж вельми посоромлені були».


Рубрики:

Популярне:

Церковный календарь:

© Церковный календарь



Подписаться на рассылку:



КАНОН - Свод законов православной церкви

Сайт для детей и родителей: