«Переді мною відкривається сяюче церковне видовище». Свт. Іоан Золотоустий слово третє на Вознесіння Господнє

"Вознесіння" поч. 16 ц. Дмитрія с.

Переді мною відкривається сяюче церковне видовище, яке викликає не суєтний сміх у людей, а шалену скорботу в диявола. Він бачить у вишніх Той Корінь, Який воскрешає мертвих, котрі знаходяться в пеклі; він бачить, що Той, Хто на землі був відданий ним на хресну смерть, тепер дивиться з неба; бачить, що земля наповнилася ангелами; бачить, що повітря незвичайно стає прохідним; бачить, що небесні сили виходять назустріч, і чує, що одні говорять: «Піднімайте, врата, верхи ваші, — ї ввійде Цар слави!» (Пс. 23, 7), а інші, у свою чергу, зустрічаючи і супроводжуючи Христа, викликують: «Господь могутній у бою» (Пс. 23, 8). У якому «бою»? У тому, який Він почав за нас із загальним ворогом. Останнього не міг подолати ніхто з людей: ані з пророків, ані з праведників. Усі знаходилися під тиранією смерті, яка тоді царювала, поки не явився Цар віків, Який, зв’язавши сильного, забрав у нього зброю.

Коли Господа прибивали до хреста, тоді сили небесні від цього були у здивуванні, все створіння було в тривозі, бачачи нове таїнство і споглядаючи страшне видовище, що відбувалося на землі. Земля захиталася, море зрушилося, схвилювалася безодня, все творіння охопив страх: жахнулися світила небесні, сонце і місяць утікали, зірки померкли, день не вистояв. Після того, як роздерлася в храмі завіса, наляканий ангел полетів звідти. Темрява покрила землю, стихії втратили свій порядок, день змінився. Бачачи свого Господа і Творця висячим на древі, творіння не могли перенести цього. Тоді пекло зруйнувалося, його ворота розбилися і замки були зламані. Давид, пророкуючи про це, говорив: «Бо розбив брами мідні і замки залізні зламав» (Пс. 106, 16). Смерть, яка досі царювала, була скинута під ноги Христові і з тріумфом забрана, як полонянка. Воскресаючи нетлінним і преславним тілом, Він знищив силу ворога, зруйнував його задуми, зійшов у царство пекла, зруйнував ворожий престол, скинув з ворога діадему, знищив його царські жезли і сказав невільникам, котрі знаходилися в пеклі:

— Йдіть, усі племена народів, до Отця і Бога. Ідіть і отримайте звільнення від рабства. Я виводжу вас з рабства на волю, із темряви до світла, з області тирана в державу, якою управляє Цар. Я — Христос — благовісную вам життя. Тому вже не бійтеся тирана, нехтуйте страхом перед смертю, голодом і скорботами, кайданами, в’язницею і горем. Цього боїться військо тирана, котре розбите. Зі всіх тільки Я — непереможний Цар, Який постраждав за вас Своєю плоттю.

Отже, Він — воістину нездоланний і могутній Господь. Він сильний у битві, Він — Цар слави, Який мужньо вивів скованих в’язнів і тих, котрі перебували у гробах. Про Нього говорив Давид: «Зійшов на висоту, полонив полон» (Пс. 67, 19).

Звичайно, що кожне християнське свято — це осуд диявола, а нинішнє — особливо. В усі інші свята, виявляючи свою злість і не досягаючи жодного успіху у своїх намірах, він усе ж таки радів. Наприклад, коли Діва дивно зачала, він приписав причину цього перелюбу; коли Вона невимовно народила, став обмовляти, що Вона не Діва; коли Мати годувала Того, Хто годує всяке творіння, тоді диявол вселив Іродові думку вбивати дітей, сподіваючись захопити серед них Невловимого; Тому, Хто поспішав до хрещення, готує потім спокуси; коли Господь розмовляв з юдеями, тоді, за дією диявола, зазнавав з їхнього боку лихослів’я, а коли звершував чудеса, тоді, за диявольськими ж наклепами, юдеї намагалися побити Його камінням; диявол надав перевагу перед Ним убивці і розбійникові; разом з Розіп’ятим розіпнув розбійників; у Похованого запечатав гріб; коли Христос воскрес, то диявол перекручено тлумачив Його воскресіння. А коли Господь возносився і прямував на небеса, тоді диявол уже не міг сказати нічого, а ще сильніше, ніж колись, уранив свою голову. Тому сьогоднішнє свято більш нестерпне для диявола, ніж будь-яке інше торжество, бо він бачить, що ангельське воїнство — все і всюди радіє; що одні ангели супроводжують Господа, а інші йдуть перед Ним, ще інші — назустріч Йому, деякі, у свою чергу, розмовляють з ликом апостолів і говорять: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1, 11). «Цей Ісус», Який явив безліч знамень.

Отже, день Вознесіння Господнього приніс дияволу, як сказано, скорботу, а вірним — радість. Тепер засяяла радісна весна і виросли чарівні квіти; гілки винограднику обтяжені плодами, олійні дерева цвітуть, смоковниці вже дали свої плоди, і густі ниви хвилюються від подиху вітру, наслідуючи приємне коливанню морських хвиль. Через Господнє Вознесіння все веселиться разом з нами. Тому і я вимовлю перед вами слова Давида, які він прекрасно виголосив щодо Господнього Вознесіння: «Всі народи, заплещіть руками, вигукніть Богу гласом радості… Зійшов Господь при звуках сурмних» (Пс. 46, 2, 6) туди, де Він був: вознісся туди, звідки і не відлучався. «Хто зійшов, Той же і піднісся вище всіх небес (Еф. 4, 10). Не інший являвся пророкам і спілкувався з апостолами, інший знаходився — такі Отця і був засуджений Пілатом. ще інший був цвяхами прибитий до хреста і йшов на херувимах, ще інший був оповитий Йосифовою плащаницею й обіймає долонями творіння, ще інший був покладений до гробу і прославлений серафимами. а саме Той, Котрий садить з Отцем і безсімейно зачатий у Дівочій утробі. «Зійшов Бог при окликах радості, Господь —при звуках сурмних» (Пс. 46, 6). Творець віків. Той, Який призів усе з небуття в буття. Творець Адама, Той, Який створив людське єство. Який переселив Еноха, що вгодив Йому, до країни життя, зберіг Ноя посеред Всесвіту, призвав патріарха Авраама з халдейської землі, через Ісаака провістив таїнство Хреста, дарував Якову народження дванадцяти синів, випробував терпіння Іова, поставив Мойсея вождем народу, сповнив Самуїла пророчим даром ще в утробі його матері, обрав пастиря овець Давида царем, дарував Соломонові мудрість, у вихорі возніс Іллю на вогненній колісниці, вдихнув у пророків силу провіщення майбутнього, апостолам надав дар зцілень, — Той, Котрий сказав їм: «Мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16, 33). Він — Господь слави. Який вознісся на небеса «при окликах» (Пс. 46, 6) і сів праворуч Отця.

Після підкорення Йому ангелів, влад і сил (1 Кор. 15, 28), нехай прийме наші напружені молитви і нехай поставить нас переможцями спокус світу! Нехай підкорить нам усе військо нечистих духів, кажучи нам: «Ось даю вам владу наступати на змій і на скорпіонів» (Лк. 10, 19)! Нехай Бог усіх, Який зводив зібрати нас воєдино для звершення спасенного свята, збереже нас непошкодженими і безвадними, здоровими і цілими душею, тілом і духом, сповненими плодами правди і доброчинності! Йому ж належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.