• ПОВЧАННЯ СВЯТИХ ОТЦІВ І ВЧИТЕЛІВ ЦЕРКВИ ПРО ВЕЛИКИЙ ПІСТ

    Святитель Іоанн Золотоустий: «Значення посту полягає не у стриманості від їжі, а в усуненні гріхів. І хто обмежує піст тільки стриманістю в їжі, той властиво безчестить його. Ти постиш? Докажи мені це своїми ділами! Якими, скажеш, ділами? Коли побачиш бідного, дай милостиню. Коли маєш ворога, примирися! Коли побачиш свого друга щасливим, не завидуй! Коли побачиш гарну жінку, пройди мимо. Хай постяться не тільки уста, але слух, зір, ноги, руки та всі члени нашого тіла… Що за користь, коли ми стримуємося від птиць і риби, а гриземо і з’їдаємо братів». «Батько посту – це закон Божий. Мати його – стриманість, терпіння, чеснота. Дочки його – подвиг, чистота, невинність. Сини його рідні – Мойсей, Ілля, Даниїл, Іван Хреститель і весь хор Святих, особливо пустельників і подвижників. Найближчі родичі його – віра, надія, любов. Друзі його – мир, покора, згода. Слуги його – славослів’я, безнастанний псалмоспів, чиста молитва». «У пості перебуває страх Божий, а плоди його – святість, непорочність, довір’я до Бога, Небесне Царство, життя вічне». «Можна багато постити і не дістати за це нагороди. Чому? Бо стримуючись від їжі, не здержувалися від гріхів. Не їли м’яса, а з’їдали доми бідних. Не впивалися вином, а п’яніли злою похіттю. Проводячи весь день без їжі, перебували на сороміцьких видовищах… Яка користь з посту, коли ти позбавляєш тіло дозволеної законом їжі, а душі даєш протизаконну поживу». «Якщо теперішній піст проведемо з такою ревністю, що цього тижня зовсім перестанемо клястися, наступного подолаємо гнів, а ще через тиждень викорінимо обмови, а в подальші тижні поправимося ще в іншому, то йдучи тієї дорогою вище й вище, мало-помалу осягнемо сам вершок чесноти». «“Хліба не їсти, а в гніві перебувати?” Яка користь знемагати від посту і злословити ближнього? Яка користь утримуватися від їжі і красти чуже? Яка потреба виснажувати своє тіло і не нагодувати голодного?». «… Як нестримність у їжі буває причиною і джерелом численних бід для роду людського, так і піст зневажання плотських насолод завжди були причиною невимовних благ. Бог, створивши спочатку людину і знаючи, що ці ліки дуже потрібні їй для духовного спасіння, відразу ж і на самому початку дав першоствореному таку заповідь: “Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього” (Бут. 2: 16 – 17). Слова: це їж, а цього не їж, були вже прообразом посту. Але людина замість того, щоб виконати заповідь, порушила її, – і за те була засуджена на смерть. Піст заспокоює тіло і стримує бурхливі пристрасті; навпаки, – душу просвітлює, окрилює, надає їй здатність підніматися вгору і думати про те високе, що вище насолод і радощів повсякденного буття. Як легкі судна скоріше перепливають моря, а обтяжені чималим вантажем тонуть, так і піст робить розум наш легшим, сприяє йому швидше перепливти море цього хвилинного життя, прагнути до неба і явищ небесних, не упадати за сущим, але вважати його не тривкішим тіні і сонних видінь». «Після Чотиридесятниці звичайно всі запитують проте, скільки хто тижнів постив. Від одних можна почути, що вони постили два, від інших – три, а ще від інших – всі тижні. Та яка користь з посту, якщо ми провели його без добрих діл? Коли хтось скаже: “Я постив цілу Чотиридесятницю”, то ти скажи: “Я мав ворога і примирився, мав звичку злословити й залишив її, мав привичку божитися і позбувся тієї дурної привички”». «Піст – ліки, але ліки, хоча б були тисяча разів корисними, можуть бути шкідливими для того, хто не вміє ними користуватися». «Піст – захист і непереможна зброя тіла». «Піст – знищення смерті і звільнення від гніву». «Піст і тіло зберігає здоровим: не обтяжує їжею, воно не приймає болячок, але стає легким, укріплюється для прийняття дарів». «Піст, возносить тих, хто любить його на небеса, поставляє їх перед Христом і вводить у спілкування із святими». «Прекрасний труд посту, тому, що він полегшує душу від тягаря гріхів і легким робить ярмо заповідей Христових». «Чого тільки не зціляє піст? Якої душевної хвороби не знищує! Виганяє об’їдання і надмірність та обновляє серце. Знищує розкіш, приборкує гнів, втішає жорстоку ненависть». «Хто любить здоров’я, нехай усердно віддається посту, який не потребує плати за зцілення, але сам добавляє нагороду. Дає в нагороду блудникам – цнотливість, п’яницям – тверезість, скупим – щедрість, сріблолюбцям – любов, братоненависникам – братерську любов і гостинність. І що важливо, животворить і наближає до Бога». «Піст звільняє від рабства і дає свободу, повертає з полону на батьківщину». «Із постом, завжди повинна бути з’єднана молитва» (Мф. 17: 21; Діян. 14: 23, 1 Кор. 7: 5). «Піст – мир у оселях, піст – піклується і охороняє дівство, піст – шлях до покаяння і причина сліз. Піст не любить світу і нічого того, що в світі» (1 Ін. 2: 15). «Посту… радіють святі пророки, його прославляють апостоли і мученики тому, що всі вони невтомно із ревністю подвизалися в пості».

    27 февраля 2017 читати далі

  • Святий Феофан Затворник, єпископ Вишенський - Настанови у духовному житті

    Зрозуміло, що холодне виконання заповідей Церкви, регулярність в справах, що встановлюється обачливим розумом, справність, статечність і чесність в поведінці ще не є вирішальними показниками того, що ми живемо істинно християнським життям. Все це добре, але оскільки не носимо в собі духу життя з Христом Ісусом, не маємо ніякої перед Богом ціни. Такі справи будуть тоді ніби бездушні істукани.

    І годинник хороший працює справно; але хто скаже, що в ньому є життя? Так і тут. Ця доброчесність поведінки найбільше може приводити до помилок. Істинне його значення залежить від внутрішнього настрою. Як, утримуючись зовні від справ гріховних, можна живити до них прихильність або насолоду від них в серці, так само, роблячи справи добрі зовні, можна не мати до них прихильності сердечної. Тільки істинна ревність і добро хоче здійснити у всій повноті та чистоті, і гріх переслідує до найменших його відтінків. Першого шукає вона, як насущного хліба, з останнім чинить, як з ворогом смертельним.

    Справа благочестя і Богоспілкування є справою надзвичайно важкою і болісною, особливо на перших порах. Де набратися сил, щоб здійснити цю працю? За допомогою благодаті Божої в натхненній ревності. Купець, воїн, суддя, вчений проходять службу кропітку і важку. Чим підтримують вони себе в труднощах своїх?

    Натхненням і любов`ю до своєї справи. Не іншим чимось можна підтримати себе і на шляху благочестя. А без цього ми будемо знаходити в служінні Богу темноту, тягар, нудьгу, млявість. Богодогоджання ревне є відрадною, окрилюючою дух дорогою до Бога. Треба все робити на славу Божу, всупереч духові, що мешкає в нас. Зрозуміло, що християнин без ревності - поганий християнин, - млявий, розслаблений, ні теплий, ні холодний, - і життя таке - не життя. Отже, правдивим свідоцтвом життя християнського є вогонь дієвої ревності Богодогоджування. Як же запалюється цей вогонь? Така ревність виробляється дією благодаті, але не без участі добровільної нашої згоди. Про зіслання благодаті потрібно молитися і треба бути готовим прийняти її. Дух Божий, сходячи в серце, починає діяти в ньому ревністю, що не тільки перебуває, але постійно діє.

    23 января 2017 читати далі

  • АРХИЄПИСКОП ЛАЗАР БАРАНОВИЧ – ЦЕРКОВНО-РЕЛІГІЙНИЙ ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ДІЯЧ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ СТОЛІТТЯ

    Архиепископ Черниговский и Новгородсеверский Лазарь (Баранович)

    Час, в якому жив і працював Л. Баранович, був трагічним, важким, обездоленим для Батьківщини-України та її Церкви, але не менш трагічною та важкою була історія, що передувала йому. Починаючи з 1569 року, який став найтрагічнішим роком української історії, через те, що у ньому відбувається Люблінська унія (1569 р.), Литву силою приєднано до Польщі: разом із Литвою під Польщею опинилася і вся Україна; цим самим відчинилися двері в Україну для цілої армії єзуїтів, що накинулися спочатку на протестантів, а згодом і на православних. Єзуїти розпочали запеклу релігійну боротьбу, яка довела в кінці-кінців до козацького повстання та подій 1654 року, що зпричинила Переяславську угоду.

    На ураїнських землях розпочалася полонізація та запекла боротьба з православною вірою. Наслідки цих релігійних утисків були страшними для обох народів. Як зазначають дослідники, Польщі вони жодної користі не принесли, а український народ довели до розпуки й кинули на довгі часи в обійми Москви. Розпочалася втеча духовенства з Правобережжя у Московію. Втікали священики, ченці. Митрополит Іларіон (Огієнко) зазначав, що “релігійна боротьба в Польщі дуже рано протоптала українцям широкий шлях до Москви”. (1) І взагалі, ще задовго до акту 1654 року, очі простого українського народу, що так терпів від панської сваволі, та очі нижчого духовенства, що найбільше потерпіло від релігійних переслідувань були зверненні на Північний Схід. Що стосується вищого духовенства, то воно було із шляхетних домів, мало польське виховання та великопанські звички та нахили. Життя своє вело розкішне й мало цікавилося своєю паствою. Ці єпископи були цілком польської культури, говорили й писали звичайно польською. До часів релігійної боротьби жили вони спокійно й щасливо, та коли протистояння розпочалося, то в більшості своїй цей єпископат пішов на унію, для власної вигоди і спокою. Звичайно, необхідно віддати належне єзуїтській передбачливостї та старанню.

    21 января 2017 читати далі

  • СВЯТІ ОТЦІ І ВЧИТЕЛІ ЦЕРКВИ ПРО БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ

    Хрещення, 1 пол 15 ст., с. Радруж

    Святий Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський. Яка смиренність і лагідність Господа! Яке знисходження. Небесний Цар приходить до Іоана – Предтечі Свого, не будучи оточений воїнством ангельським, і не посилаючи перед Собою вісників, безтілесних Сил; але подібно до простого і звичайного воїна, Він приходить до власного Свого воїна, приступає до нього, як немов хто-небудь із простого народу. Серед цих полонених ми знаходимо Викупителя їх і Суддю. До загиблих овець приєднується Добрий Пастир, Який ради заблукалої вівці зійшов з неба і разом з тим не залишив неба; з бур’янами змішалася небесна пшениця, яка виросла без людського сімени. Іоан Хреститель, побачивши Його, взнав, що це дійсно - Той Самий, Якоро він сповідував і вшанував, будучи ще в утробі матері, заради Якого він так рано, переступивши межі єства, заграв у материнській утробі. Опустивши свою руку, і схиливши свою голову, як улюблений раб Господній, Іоан сказав Йому: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?» (Мф. 3, 14). Що робиш Ти, Господи? Для чого змінюєш порядок? Для чого, нарівні з рабами, від раба Твого просиш того, що притамане рабам? Для чого бажаєш отримати те, в чому не маєш потреби? Для чого мене, Твого раба, Ти пригнічуєш своїм смиренням. Мені треба хреститися від Тебе, але Ти не маєш потреби хреститися від мене. Менше благословляється від великого і сильного, а не більше благословляється і освячується від меньшого.

    19 января 2017 читати далі

  • «ЗНОВУ ІСУС МІЙ І ЗНОВУ ТАЇНСТВО». Слово на Богоявлення св. Григорія Богослова, архиєпископа Константинопольського

    Святий Григорій Богослов, Софія Київська, кін. 11-поч. 12 ст.

    1. Знову Ісус мій і знову таїнство — не таїнство оманне й неблаговидне, не таїнство язичницької омани і пияцтва (як називаю шановані язичниками таїнства і як, думаю, назве їх всякий розсудливий), але таїнство піднесене й божественне, що передає нам небесну світлість! Тому що святий день, якого ми досягли і який сподобилися нині святкувати, має початком хрещення мого Христа, «Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ» (Ін. 1, 9), звершує ж моє очищення і допомагає тому світлу, яке ми, спочатку одержавши від Христа з небес, затьмарили й зробили злитим через гріх.

    2. Отже, слухайте Божественний голос, який для мене, який повчає і повчається таким таїнствам (а добре, якби й для вас!), досить виразно волає: «Я — Світло для світу» (Ін. 8, 12). І для цього «приступіть до Нього й просвітіться, і лиця ваші, ознаменовані дійсним світлом, не осоромляться» (Пс. 33, 6). Час відродження — відродимося з неба! Час відтворення — сприймемо першого Адама! Не залишимося такими, які тепер, але зробимося тими, якими були створені. «Світло в темряві світить, тобто в цьому житті — житті плотському, і хоча гонить Його, але «темрява не огорнула його» (Ін. 1, 5), тобто ворожа сила, яка з безсоромністю приступає до видимого Адама, але зустрічається з Богом і уступає перемогу; чому ми, відклавши темряву, наблизимося до світла, і потім, як діти досконалого Світла, зробимося досконалим світлом!

    18 января 2017 читати далі

  • «ИЗМЫЙТЕСЯ, И ЧИСТИ БУДЕТЕ». Про богослужіння навечір’я Богоявлення

    Хрещення, серед 16 ст., Калуш

    Богоявлення (грецьк. Θεοφάνια — Феофанія), більш давня назва — Явлення (грецьк. Επιφάνια — Епіфанія) — одне з найдавніших християнських свят (поряд з Пасхою і П’яти­десятницею). До IV ст. у Східних та Західних Церквах свята Різдва Христового і Хрещення святкувалися 6 січня й були відомі під загальною назвою «Богоявлення».

    Першу згадку про нього можна знайти в «Постановах Апостольських», де мовиться:«Богоявления праздник да празднуется, понеже в тот день бысть явление Христова Божества, свидетельствовавшу Его Отцу в крещении, и Утешителю Святому Духу, в виде голубине, показавшу предстоящим свидетельствованнаго» (кн. 5, розд. 42; кн. 8, розд. 33). У III ст. здійснюється спроба розділити святкування Різдва і Хрещення Господнього, про що згадує святитель Климент Олександрійський у своїх Строматах: «Дехто стверджує, що воно (Різдво) було в роки Августа у 25-й день пахона (грудня); послідовники ж Василіда (секта гностиків. — Прим. авт.) святкують і день Хрещення Його».

    Можливо, єретики-василідіани раніше православних зробили святкування Хрещення Господнього самостійним святом і назвали його Богоявленням. У православних же це свято могло бути встановлене на противагу єретичному.Загальноцерковне нарізне святкування свят Різдва Христового і Хрещення Господнього (Богоявлення) починається з IV ст., хоча в деяких літературних пам’ятках можна зустріти найменування свята Різдва Христового Богоявленням, але вже таким, що виокремлюється від Хрещення Господнього.

    18 января 2017 читати далі

  • Бесіда свт. Іоана Золотоустого в день Різдва Спасителя нашого Ісуса Христа

    «Різдво Христове», середини XVI ст. з с. Трушевичі

    Ця бесіда була виголошена Золотоустим, як вважають, 25 грудня 386 року. Раніше в Антіохії, як і скрізь на Сході, Різдво Христове святкували в один день із Богоявленням, 6 грудня. Звичай святкувати Різдво 25 грудня був принесений із Заходу приблизно за 10 років до цього, а тому був новим для Антіохійської Церкви. Це спричинило серед Антіохійської пастви суперечки: одні визнавали його, інші відкидали. Цією бесідою Святитель хотів припинити ці суперечки і наводить три докази на користь того, що день Різдва Христового необхідно святкувати окремо, 25 грудня. – Ред.

    День, який тоді ще не був загальновідомим,
    але незабаром перед тим став відомим від деяких,
    що прийшли із Заходу і сповістили про нього

    1. Те, через що колись печалилися праотці і що провіщали пророки, що бажали бачити праведники, те сьогодні звершилося. «Бог на землі явився в плоті і перебував між людьми» (Вар. 3, 38). Тому радіймо і веселімося, улюблені. Бо коли Іоан, ще будучи в утробі матері, заграв радісно під час приходу Марії до Єлизавети, то тим більше ми, які дивимося не на Марію, а на Самого Спасителя нашого, народженого сьогодні, повинні радіти і веселитися, захоплюватися й дивуватися величі домобудівництва (Божого), яке перевершує всякий розум. Уяви, як було б велично, якби ми побачили сонце, що зійшло з небес, іде по землі і виливає на всіх своє проміння. Якщо ж було б дивно бачити таку подію із видимим для всіх світилом, то подумай і розсуди тепер, як велично бачити Сонце правди, що виливає Своє проміння з нашої плоті і просвічує наші душі. Давно я прагнув бачити цей день і не просто бачити, але при такій безлічі народу, і безперестану молився, щоб наше зібрання було таким велелюдним, яким бачимо його тепер.

    05 января 2017 читати далі