Синаксар в Томину неділю.

Стихи:
Якщо ні аду ключі, ні гріб, запечатаний вартою,
Не були перешкодою Тобі, – як перешкодять двері?

Сьогодні, в неділю другу після Пасхи, ми світло святкуємо оновлення Воскресіння Христового і дотик святого апостола Томи. Оновленням називався давній звичай святкувати серед року подію на деякій відстані від пам’ятного дня, коли вона сталася, згадуючи тим самим серед року великі діла того дня, щоб не прийшли вони в забуття.

Тому й звершили євреї першу Пасху в Гілгалі (ІН 5, 10), як би відновлюючи перехід через Червоне море. Тому поновлюється у них – і при тому з усілякою пишнотою – скинія свідоцтва, і царювання Давида, і багато іншого, щоб не перераховувати окремо.

Але так як діло Воскресіння Господа незрівнянно більше від усіх життєвих подій і вище від усякого помислу, то ми святкуємо і відновлюємо його не тільки щорічно, але і кожен восьмий день. І перше його відновлення – нинішній День Господній, який можна назвати справді і восьмим, і першим. Восьмим той день буде від Пасхи, а першим – як начало інших. І тому ще він восьмий, що встановлений за образом нескінченного дня в будучому віці, який виявиться першим і всеціло єдиним, як той, що не розділяється ніччю.

Це про відновлення, що ж до Томи, то було так. У день, коли Христос воскрес і явився ввечері учням, Тома був відсутній, бо з боязні перед юдеями не долучився ще до решти. Коли ж трохи згодом прийшов і дізнався про відвідини Христа, то не повірив не тільки учням, а й тому, що Христос взагалі воскрес, від чого і виявився єдиним з дванадцяти, хто засумнівався. Але вправний у всякому благому Бог, Який настільки дбає і про одного учня, а разом з тим по якомусь вищому замислу (дбає) про примноження віри у Воскресіння і в наступних поколінь, почекавши вісім днів, щоб пробудити в ньому (в Томі) досконалу любов і щоб той, який більше від інших не вірив, виявив перед усіма випробувану віру у Воскресіння, являє Себе знову. І входить, як колись, крізь замкнені двері, але вже в присутності Томи, і за звичаєм подавши мир, звертається потім до Томи і каже: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий! (Йо 20, 27). Так як ти, побоюючись примари, не міг зором одним увірувати, але будучи скорим, і про дотик згадав (цим Ісус показав, що коли Тома говорив таке учням, Він був присутній і чув), то вклади руку твою у бік мій». Ясно, що рана в боці настільки широка була, що й руку вміщала. А Тома, ретельно все дослідивши і знайшовши віру через дотик (бо йому заради запевнення допущено було й те бачити, і це здійснювати навіть у відношенні до нетлінного і всеціло обоженого тіла), вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» (Йо 20, 28), перше про плоть, друге про Божество. І Христос каже йому: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йо 20, 29).

Тома іменувався Близнюком або тому, що народився разом з іншим, або через сумніви у Воскресінні, або тому, що у нього від народження зрослися два пальці правої руки (очевидно, середній і той, який перед ним, званий вказівним); справедливою була б і думка, що йому належало засумніватися і пальцями цими дотикатися. А інші кажуть, і це саме достовірне, що «Тома» перекладається з єврейської як «близнюк».

То була друга з’ява Христа. Третя сталася на Тиверіадському морі під час рибної ловлі, коли Він, представляючи воскресіння ще більш безсумнівним, скуштував їжі, яка Йому Одному відомим чином спожита була вогнем Божества. Потім з’явився в Емаусі, а п’ятий раз – в Галилеї і, як кажуть, неодноразово являвся по воскресінні одинадцятьом, доки не вознісся, творячи перед учнями (бо не багатьом це показував) численні знамення, переважаючі єство. Але євангелисти утрималися все це записувати, бо неможливо багатьом і до того ж серед світу живучим людям чути про те, що вище від усякого єства.

За молитвами Твого апостола Томи, Христе Боже наш, помилуй нас. Амінь.