Слово святителя Андрея Критського на Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці

Успіння Богородиці, 2 пол. 16 ст.

Колись ми возвеличили дівственну скинію Богоматері, нині ж заспіваймо пісню погребальну. І нехай ніхто не дорікає мені за те, що взявся за справу, що перевищує мої сили, бо склав я це слово зі смиренням, згідно з даною мною обіцянкою. Нехай також ніхто не дивується, якщо слово буде містити в собі щось відоме лише небагатьом. Отже, явився до гробу Божої Матері незліченний лик богоносців і всі чини смирних Сил, невидимо злетівши з висоти, зібралися на дивне видовище. Богонатхненні душі святих, яких книга Пісня Пісень в духовному сенсі називає дівами(П.п 1,2), були також там, складаючи хори навколо ложа, бо пристойно було, щоб богоугодні душі усопших були присутні при Цариці єства, передували Її переходу, супроводжували Її урочистою ходою і співали пісні на Її відхід.

Відкрито лежало сяюче світлом тіло Богородиці, те, яке вмістило всю повноту богоначального Слова, яке, будучи видиме на ложі, обгорнуло все творіння пахощами мира.

Вибрані з богомудрих причасники Святого Духа від прещедрої радості від богоприємної розради почали поперемінно співати натхненні погребальні піснеспіви. Однак пісні ці не були складені ними: їх навчив вимовляти і давав чути Дух Святий. Все, що говорили і слухали піснеславці, незрівнянно перевершуючи наше земне мистецтво, нічим не відрізнялося від звуків Ангелів, торжествуючих на Небесах. Їх висоту, глибину і нескінченну красу описувати не нам, що ніколи не коштували такої приємності: радше, ми повинні вшанувати їх мовчанням, як те, що перевершує наше розуміння. Ми приступимо тільки до того, в чому і успіх приємний, і погрішність не є небезпечна, що не засмутить вченого, і не буде заважко для невченого ...

Такий кінець поклав Бог заповітам з нами. Це (мова йде про Богородицю) – вінець Божественних пророцтв, це – невимовна Рада передвічного піклування про людину. Це – благонаписаний образ Божественного прообразу, опора всякого сходження до Божественного, Святіша Скинія Творця всіх, богоприємна Чаша премудрості, чиста Скарбниця життя, невичерпне Джерело Божественного просвіщення, непохитна Влада, оскільки не була опанована пристрастями, Та, Яка перевершує всіх чистотою. Воістину Вона стала немовби житлом усіх чудес, будучих досі, а останнє з них – святкування нинішньої події (хоча все було визначене перед віками, і, звичайно, в Божественній Раді кожному з нас давно призначений кінець життя).

Ніхто із народжених на землі не в змозі осягнути таїнства, яке нині звершується. Як розірвано пута, зв’язані переступом? Як зруйновано, померлим раніше Христом, тління, посіяне гріхом? Як визволено від засудження на смерть природу, яка отримала безсмертя?

О, дивний обмін! О, божественна торгівля! Колись неслухняністю природа добровільно породила смерть; Вона ж послухом народила Того, Який забрав смерть. Ось – невичерпне Джерело безсмертя. Прийдіть, смертні, зачерпніть! Ось – вічні ріки Життя: прийдіть, всі, станьте безсмертними!

О, Дочко Адамова і Мати Божа! О, безмужна Мати і дітородна Діво! О, Творіння, в Якому зачався Несотворений і Який не відступив від Своєї невидимості! Про Тебе співали всі провісники Духа.

Перший Мойсей, побачивши Тебе – Купину, сказав: Підійду лишень ближче та подивлюсь на це велике диво (Вих 3,3). Про Тебе богоотець Давид молив Христа, кажучи: Воскресни, Господи, Ти і Кивот святині Твоєї (Пс 132,8). Про Тебе ж він співав, наперед зображуючи відхід Твій: І дочка тирська з дарами приходить; твоєї ласки запобігають багатирі народу. Уся прибрана пишно входить царівна, золотом ткані її шати (Пс 45,13-14). Наперед зображуючи Тебе, свята книга Пісня Пісень таїнственно вказала: Хто то здіймається в пустині, неначе стовпи диму, в кіптяві мірри й кадила, всіх пахощів купецьких? (П.п 3,6). Про Тебе знову наперед написала та ж книга: Ось Соломонові носилки ... Стовпи його спорудив він зі срібла, із золота – його склепіння, сидіння його із пурпуру, а всередині виложений він любов’ю – від дочок єрусалимських (П.п 3,7.10); і ще: Вийдіть, дочки сіонські, й гляньте на царя у вінці, що ним вінчала його мати у день його заручин, у день утіхи його серця. Побачили її дівчата й величають, цариці й наложниці і тії її вихваляють, бо запах твоїх пахощів понад усі бальзами (П.п 3,11; 6,8; 4,10). Передбачаючи Тебе, Ісая богонатхненно вигукнув: Ось дівиця зачала – корінь Єссея буде; знаменом народам; і вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння (Іс 7,14; 11,10. 1). Ради Тебе великий Єзекиїл передбачив: Брама ця, що звернена на схід; вона була зачинена, не буде відчинятися, ніхто не ввійде нею, бо Господь, Бог Ізраїля, увійшов нею; вона буде зачинена(Єз 44,1-2). І муж бажань пророчо назвав Тебе Горою, кажучи: Камінь, без допомоги рук, відірвався від гори (Дан 2,34) – відламаний, а не відтятий; віднятий, але не розділений, тобто, прийняттям нашої людськості.

Ти – те величне діло грізного домобудівництва, в яке прагнуть Ангели проникнути (1 Пт 1,12). Ти – найпрекрасніше житло Бога, що зійшов до нас, Ти – земля, воістину жадана: бо Цар слави забажав краси Твоєї, і злюбив (пор. Муд 8,2.5) багатство Твого дівства і, оселившись в Тебе, з нами мешкав (пор. Йо 1,14), і через Тебе примирив нас з Богом і Отцем. Ти – Скарб тайни, що від віків захована (Еф 3,9). Ти – воістину жива Книга духовного Слова, написаного в Тобі животворящою тростиною Святого Духа, Ти одна – воістину написана Богом Книга Нового Завіту, який Бог раніше уклав з людьми. Ти – колісниця Божа багаточисленна, яка привела Воплоченому тисячі керованих Ним. Ти – Гора Сіон: гора висока, гора тучна, де Богові вподобалося жити в ній (Пс 68,16-17).

О, Божественний Храме і земна Людино! Стовпе мертвий і Стовпе животворящий, що не плотського Ізраїля світло провадиш, але наставляєш духовного Ізраїля Божественним Світлом до істинного знання! Всесвітла хмаро і горо окрита величчю (Ав 3,3), що не отінюєш невдячний ізраїльський народ, але вибраних людей Божих осяваєш Твоїми Матірними свічами. Дівственна Земле, з Якої вийшов новий Адам, але давніший від старого! Який гріб сховає Тебе? Яка земля прийме Тебе, що чистотою перевершила єство Неба і землі? Які аромати виллються на тіло Твоє запашне, непорочне, що виділяє нетління, спасіння?

Ти воістину уся гарна, і вади нема в тобі (П.п 4,7). Ти – нова хоронителька невичерпного світу, Ти – благовонний запах розумних ароматів, Ти – Цвіт нетління, Земля, що приносить пахощі, живоносний Ковчег, світловидний світильник, боготкана порфира, царське одіяння, боговикарбувана риза, золотовидна одежа, високий трон, брама, що перевищує Небеса небес, Цариця всього роду людського, Яка вища від усього, крім Єдиного Бога. Які руки поховають Тебе? У яких обіймах понесемо ми Ту, Яка носила Невмістимого? Яку надгробну молитву створимо над Тобою? Якими піснями оспіваємо відхід Твій? Якими словами висловимо величі, які були раніше принесені Тобі? Замість цього промовмо тільки: «Блаженна Ти між жінками і з роду в рід! Благословенна Ти на Небесах і прославлена на землі!» Кожний славить Тебе з благодаренням, сповідуючи Матір’ю життя. Вся земля сповнилася слави Твоєї, все освятилось миром пахощів Твоїх ...

Завдяки Тобі перемінилися на радість скорботи праматері. Завдяки Тобі співають з нами всі Ангели: слава во вишніх, мир на землі!

Гріб не може тримати Тебе, бо те, що гине і руйнується, не затьмарить владичного тіла. Ад не може володіти Тобою, бо царської душі не можуть торкатися раби.

Так відійди в мирі, переселися від створених жител, молися до Господа за все творіння! Поки Ти жила з людьми – Тебе знала мала частина землі, а відтоді, як Ти покинула землю – весь світ має в Тобі спільне умилостивлення.

Радуйся невимовною радістю у Вічному світлі: там – справжнє Життя, всесвітле Царство, неосяжний лик Ангелів. Насолоджуйся щедротами Сина Твого, невичерпною радістю, нестаріючим блаженством! Там – потоки вічних насолод, джерела вічного Життя. Там – межа всього, на що уповали та уповають, там – останній рубіж, далі якого немає нічого. Там поклоняються Отцеві, славлять Сина і оспівують Святого Духа – нероздільне Єство Єдиного в Тройці Божества.

Це, та й ще більше пречудесно, говорили і співали тоді богонатхненні мужі. Я ж (земля, попіл і тління) не знаю, що й сказати більше. Я вірю, що Матір Слова прийме і це коротке слово і подасть те, що ми достойні прийняти: бо Всесвята, як Та, Яка багато обдаровує, любить і за найменше віддавати великим.

Вас же, світліше зібрання, закликаю до закінчення слова: прийдіть і заспіваймо погребальні пісні, урочисто йдучи перед дівственним тілом, і усильними почестями увінчаймо Ту, Яка дала початок празнику!

Але – для більшого торжества – хай з’явиться нині все зібрання Небесних і земних, і хай виконають зо мною пісні на відхід і воздадуть погребальну хвалу! Почнемо ж їх так: Відійшов табір Божий від шатер кедарських до нематеріальних скиній! Піднялась завіса небесних брам, щоб прийняти в царській величі в Небесне Царство Пренебесні двері Божі. У білому вбранні прийміть Її, Ангели! Хваліть, Небеса! Славте, земнородні, і воскликуйте: Місто Бога, великого Царя! (Пс 48,1.3). Скач, земле, возвісти славу Діви, чудеса погребання: Вона так перенесена, що у пошані залишився пустий гріб. Збери, о Юдеє, синів твоїх, проповідуй Царицю, що вийшла від Юди. Дерзай, не бійся, святкуй празники твої, Єрусалиме, – заспівай з Давидом, ясно проголоси: Коли Ізраїль вийшов з Єгипту (Пс 114,1). Мати Сіон, обрана Богом, заспівай погребальне, але не ридай у відчайдушній скорботі, бо радісне, а не плачевне торжество нинішнього дня!

Гетсиманіє! Прийми нову Царицю, принеси необхідне для погребання, прибери гріб пахощами! Твердо охороняй святиню, бо вона буде спільним для Ангелів і людей здобутком для поклоніння. Повідай наступним поколінням про переставлення, віддаючи дух Богоматері вищим духам, нам же роздаючи освячення з Її тіла, як з вічного Джерела.

Зійдімося до Богородиці всі разом: хори отців і патріархів, духи пророків і чини ієреїв, собор мучеників, душі праведних, ряди преподобних, всяке достоїнство і покоління, царі і владики, начальники і підначальні! Хлопці, а й дівчата, старі разом з юнацтвом! (Пс 148,12). Скажіть Матері Божій: як блаженний дім Давида, з утроби якого виросла Ти, Богомати! Матері і діви, прославте єдину Матір і Приснодіву! Наречені, передуйте Неневісній і Нетлінній, Яка єдина без болістей породила Незбагненного! Неплідні і вдовиці, заплещіть Тій, Яка не пізнала мужа і Яка знищила закони неплідності! Радійте, діви, передуючи нетлінному дітородженю! Благословляйте, народи, ублажайте, люди, співайте Матері Божій, усі коліна землі – величайте Її піснями і кимвалами! Візьми, Маріам, тимпан та вийди перед дівами! Підніми ліру, Давиде, піднеси голос і оспівай Царицю Твою! Склич дів, збери хор співаючих: нехай ідуть вони за ложем і перед ним. Ось – новий Кивот Божої слави, в Якому золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту (Євр 9,4). Ось – Глава, про Яку голосили віщання пророків (пор. Іс 7,8). Ось – Ліствиця, Яку побачив причетний до Божественних таємниць Яків: біля Неї він бачив Ангелів Божих, що сходили і виходили. Ось – Двері небесні, про Які він сказав: Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота небесні (Бут 28,17).

Вже більше не лежить на Ізраїлі ярмо законного рабства, бо Сам Христос підписав нам свободу, дарував служіння в Дусі і підписав, як на хартії, на Тілі, яке з Богоматері. Великий Первосвященик, Який пройшов небеса (пор. Євр 4,14) – Христос, немовби би у храмі, завжди таїнственно входячи в дівственне святилище заради нас, жертвує та жертвується і, освячуючи Себе за нас, освячує освячуючих Його.

Такі таїнства Твого тихого Успення, Богородице! Такі надгробні пісні священного перенесення Богородительної Твоєї скинії!

Ось – складене нами коротке слово Тобі. Якщо в ньому є що-небудь, достойне Твоєї величі, дякую за це Тобі, що дала і прийняла цю старанність! Якщо ж ця пісня виявиться нижче гідності, Ти Сама яви поблажливість і співчуття в ім’я близькості до Сина Свого і Промислителя про все. Слово ж це ми склали посильно для Тебе, Всеблаженна Богородице, Твоїми Боговідважними молитвами, будучи навчені про тайни Твої. Але хто дасть нам голос і силу слова, відповідні висоті і величі преславних помислів про Тебе?

О, Владичице всіх людей, Подателько життя, Свята святих і всякої святині, Поборниця тих, які поклали надію на Тебе! Прийми ці похвали від нас, що отримали, завдяки Тобі, світло Істини!

Нам, що славимо Тебе, Богородице, за це мале приношення воздай Твоїми молитвами до Сина Твого і нашого Владики, Царя і Господа, – вони для нас дорожчі і світліші від дорогоцінного багатства. Через таке молебне прохання ми, і согрішаючи, будемо помилувані Богом і, живучи добродійно, отримаємо корисніше; через нього зброю варварів будемо вважати стрілами немовлят, – адже молитвами Твоїми звершується всяке християнське благо і досягається уподібнення до Бога.

Ось, возлюблений, – пояснення таїнства, хоча воно і далеко не виправдовує надії, однак не має недоліку в старанності з нашого боку. Вищого і таїнственнішого ти міг би шукати у Слові, Яке заради тебе виснажилося, прийняло плоть і з’єдналося з тобою у чоловіколюбстві, щоб Духом обожити всього тебе і замінити гірше кращим, піднести тебе від землі з Собою та помістити в Отцівських сидіннях.

До них ти піднімайся завжди життям і чистим спогляданням, повчаючись в Божественних словах і звичаях. Але при цьому, наскільки можна, бачачи Бога і видимий Ним, старайся, щоб Він являвся тобі в блискавиці безперестанного споглядання і в сходженнях в чеснотах, щоб ти був досконалий в них, зійшовши до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа (Еф 4,13). Йому слава і влада на віки віків. Амінь.