«ПРИЙДИ, БЛАГОЧЕСТИВЕ ЗІБРАННЯ, СВЯТКУЙМО НИНІ СВЯТО». Слово преподобного Йоана Дамаскина на преславне Преображення Господа нашого Ісуса Христа

Преображення с. Поляна сер. 16 ст. НМЛ

Прийди, благочестиве зібрання, святкуймо нині свято, прийди, восторжествуємо нині з вишніми Силами. Прийдіть слухняні на поклик пророка Давида, заспіваймо Богові нашому, заспіваймо Цареві нашому, заспіваймо: Бо цар усієї землі – Бог, співайте якнайкраще (Пс 47, 8). В нинішній день на Таворі очима людськими було видно невидиме: видно було тіло земне, сяюче Божественним світлом, тіло смертне, що виливає славу Божества. Нині слухом людським чути було нечуване: бо ж Той, Хто являє Себе людиною, об’являється від Небесного Отця Сином Божим, Єдинородним, улюбленим, єдиносущним. Нині Творець і Господь всього з любові до рабів, зодягнувшись в образ раба і ставши по єству і за образом людиною, – саме нині являє в цьому образі красу Свою.

Прийдіте, позаздримо і ми послуху апостолів, підемо з готовністю на голос Христовий, визнаємо непостидно Сина Бога Живого, зійдемо на гору чеснот – і ми побачимо славу і почуємо невимовні тайни: бо воістину блаженні очі, які бачать, і вуха, які чують те, що багато пророків і царів бажали бачити і чути, але не отримали бажаного (пор. Мт 13, 16-17). Отже, прийдіте і ми, пояснивши по можливості слова Божественного Писання, запропонуємо вечерю вам, добрим гостям, приправлену благодаттю Того, Хто недорікуватим дарував легкий і ясний для мови язик.

В околиці Филипової Кесарії Христос Господь, скликавши перший собор Своїх апостолів, запитував їх, кажучи: За кого мають люди Сина Чоловічого? (Мт 16, 13). Запитував тому, що світлом знання хотів розсіяти людське невідання, як морок, що лежить на духовних очах. Учні відповідали, що одні визнають Його за Йоана Хрестителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків (Мт 16, 14). Щоб знищити таку думку про Себе і дарувати незнаючим істинне визнання, що робить Той, в правиці Якого все можливо? Як людина, Він пропонує питання, а як Бог, Він таємно навчає (апостолів), кажучи: На вашу ж думку, хто я? (Мт 16, 15). На це Петро, палаючи полум’яною ревністю і наставлений Духом Святим, відповів: Ти – Христос, Син Бога Живого (Мт 16, 16). Отже, Хто сам назвав Себе Сином Чоловічим, Того Петро, або краще Промовляючий через Петра, проголосив Сином Божим: Він справді – Бог і людина. Він син не Петра, не Павла, не Йосифа, не іншого такого батька, але Син Чоловічий, бо у Кого не було матері на небесах, Той не мав на землі батька. Блаженний ти, Симоне, сину Йонин (Мт 16, 17), – промовив до Петра Безгрішний, – бо ж сам Отець мій Небесний відкрив тобі це богослов’я (бо ніхто не знає Сина крім Отця, Який породив Його, і Ним – Сином – тільки знаного, і Духа Святого, Який вивідує і глибини Божі). Це і є та тверда і непохитна віра, на якій, як на камені, заснована Церква, проти неї хоча і повстануть і озброюються ворота адові, уста єретиків, але ніколи не подолають, не похитнуть її: Та Бог стрілу на них пускає, і вони притьмом ранами вкриті (Пс 64, 8).

Після цього, бажаючи самим ділом підтвердити слова Свої, Христос Господь сказав: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві (Мт 16, 28). Чому ж деякі, а не всі покликані до цього пребожественного бачення Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві? Хіба ж не всі учні і апостоли? Всі учні, але не всі зрадники, всі христолюбиві, але один сріблолюбець. Це – Юда Іскаріотський, який один і був недостойний бачити Божество, згідно з сказаним: Як змилуватися над грішним, він правоти не навчиться (Іс 26, 10). Але оскільки Юда, заздрісний і злий, запалав би ще більшою люттю, якби він один з усіх був би знедолений (а між тим необхідно було, щоб всі, хто мали бути згодом очевидцями страждань, були очевидцями слави), то Господь робить тільки верховних з апостолів свідками Своєї слави і Свого світла (і саме числом трьох для того, щоб вказати на священне таїнство Тройці, і тому, що при двох або трьох свідках збудеться всяке слово). Таким чином, Господь закриває зраднику шлях до виправдання своєї зради, а учням відкриває Своє Божество. Чому ж Спаситель взяв Петра, Якова та Йоана? Він взяв Петра, щоб показати, що Петрове свідчення підтверджується свідченням Отця, і щоб запевнити Петра в тому, що Отець Небесний відкрив йому це свідчення. Він взяв Якова, бо той мав першим з усіх апостолів померти за Христа, випити чашу Його і хреститися Його хрещенням, нарешті взяв Йоана, як дівственника і найчистішого органа богослов’я, щоб, побачивши вічну славу Сина Божого, він загримів оці слова: Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог (Йо 1, 1).

Отже, взявши з Собою на гору Тавор тих, які відрізнялися найвищими чеснотами, Господь преобразився перед ними (Мт 17, 2). Хоча святе тіло (Христове) з самої найпершої хвилини іпостасного з’єднання абсолютно збагатилося славою невидимого Божества, так що одна і та ж слава і Слова і плоті, проте ж ця слава, будучи прихованою у видимому тілі, не могла бути видною тим, які зв’язані узами плоті і, звичайно, не можуть містити (обіймати) те, чого не бачать і ангели. Тому, коли Христос преображається, то Він стає не тим, чим не був, але відкриваючи очі Своїм учням і з сліпих роблячи їх зрячими, являється їм тим самим, чим був. І ось значення слів: преобразився перед ними. Залишаючись Сам по собі тим же, чим був колись, Господь тепер являється учням Своїм ще чимось іншим, понад те, чим вони бачили Його колись. Обличчя Його засяяло, – тобто Того, Хто Своєю владою освітив сонце і створив світло давніше від сонця, – Того, Хто є істинним і нематеріальним світлом, сяйвом слави, істинним образом іпостасі Бога Отця (Євр 1, 3). Обличчя його засяяло, наче сонце не тому, що воно не було світліше за сонце, але тому, що стільки могли вмістити глядачі (адже чи не відразу вони були б спалені, якби Він явив всю славу Свою). Обличчя його засяяло, наче сонце: бо що сонце між предметами чуттєвими, то Бог між істотами розумними. Одежа побіліла, наче світло. Так як одна річ сонце (воно є джерелом світла і не може бути ясно видиме) і інша – світло, що розливається від нього по землі (мудрість Божа дарувала нам можливість на нього дивитися), так і лице Господа сяє ясніше, як сонце, а одежа Його стає білою, як світло, сяючи сповіщеним їм світлом Божественним.

Відтак, щоб показати Владику Старого та Нового Завітів, щоб загородити уста єретиків і утвердити віру у воскресіння мертвих, у славі постають перед Господом, як раби, Мойсей та Ілля і з’являються, з Ним розмовляючи (Мт 17, 3). Потрібно було, щоб апостоли побачили славу і відвагу служителів Божих, хоча і подібних до них рабів, для того, щоб вони здивувалися чоловіколюбній милості Господа, а особливо для того, щоб самі запалали ревністю та зміцнилися на подвиги (тому що, хто спізнав плоди трудів, той легко погоджується на подвиги). Мойсей тоді говорив приблизно так: Слухай, духовний Ізраїлю, те чого не міг чути Ізраїль чуттєвий: Господь Бог твій – Господь єдиний, хоча і в трьох особах пізнавальний, одна істота Божества і Отця, що свідчить, і Сина, про Якого свідчить, і Духа, що осіняє. Ось Той, Кому Отець нині дає свідчення: ось життя людини, яке нерозумні люди побачать висячим на дереві, і не будуть певні свого життя (Втор 28, 66). Тут у свою чергу Ілля сказав: ось Той, Якого я побачив колись безтілесним, почув у голосі лагідного вітерцю (1 Цар 19, 12), тобто в Дусі, бо Бога, Який Він за єством ніхто й ніколи не бачив (Йо 1, 18), і якщо хто бачив, то бачив це в Дусі. Ось – зміна Десниці Всевишнього (Пс 77, 11), ось те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку (серце) людині не спало (1 Кр 2, 9). Так в будучому віці завжди з Господом будемо, споглядаючи Христа, сяючого світлом Божества (1 Сл 4, 17).

Будучи глядачем цього Божественного Одкровення і охоплений Духом Петро сказав до Господа: добре нам тут бути (Мт 17, 4). Чудове і блискуче видиме сонце, дорогоцінне і приємне теперішнє життя: на скільки ж більше жадане і приємніше те самоіснуюче Світло, Яким все освітлюється, на скільки ж дорожче і приємніше те самоіснуюче Життя, в Якому всі ми живемо, рухаємося й існуємо (Ді 17, 28)! Як же не добре розлучатися з добром! Втім, оскільки добро повинно було поширитися на всіх, тобто віруючих, а це мало здійснитися через хресну смерть, то не добре було залишатися на Таворі Тому, Хто і воплотився для того, щоб Своєю кров’ю викупити Своє створіння ... Тим часом ясна хмара огорнула апостолів і вони були охоплені ще більшим страхом, бачачи Ісуса Спасителя з Мойсеєм та Іллею, що перебували в хмарі (пор. Мт 17, 5). Хмара осінила не темна, а світла: бо ж на Таворі відкривається таїнство, з споконвіку і роду приховане, і являється слава безперестанна, вічна. І з хмари стало чути голос: Це – мій улюблений Син, тобто Той, Який смиренно перебуває між вами, людина, обличчя якої нині засяяло, це – мій Син, що дочасно і вічно походить від мене Родшого, з мене і в мені, і зі мною завжди сущий, а не після отримав буття. Про Нього ж розмовляли, тому що з благовоління Отця воплотився Єдинородний Син Його, благовоління Отця в Єдинородному Сині учинило спасіння всього світу, благовоління Отця в Єдинородному Сині все поєднало. Його слухайте: бо хто приймає Його, приймає мене, Який послав Його, і хто не почитає єдинородного і возлюбленого Сина мого, не почитає мене, Отця, що послав Його, слухайте, бо Він має слова життя вічного.

Відіславши Мойсея та Іллю, кожного в своє місце, Христос Ісус один постає перед очима апостолів і таким чином вони сходять з гори, нікому нічого не розповідаючи про те, що бачили і чули, бо так наказав Господь. Для чого ж, для якої мети? Так як апостоли були ще недосконалі, ще не мали повного причастя Святого Духа, то Господь учинив це для того, щоб не сповнити смутком їхніх сердець, і щоб злоба заздрості не привела зрадника в лють.

Тут, разом із закінченням предмета для слова і ми закінчимо мову свою. Ви ж назавжди збережете в своїй пам’яті сказане. Хай завжди для вас звучить Отчий голос: це не раб, не посланник, не ангел, але Син мій улюблений, Його слухайте. Отже, прислухаймося до Його заповідей: Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем (Мт 22, 37). Не вбий і навіть не гнівайся на брата твого марно (пор. Мт 5, 21-22). Примирися перше з братом твоїм, тоді прийдеш і принесеш дар твій (пор. Мт 5, 23-34). Не чини перелюбу і навіть не займайся з зайвою цікавістю чужою красою (пор. Мт 5, 27-28). Не забирай в іншого його власності, але дай тому, хто просить у тебе і не тікай від того, хто хоче позичити у тебе (пор. Мт 5, 42). Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, які вас проклинають, добро творіть тим, які ненавидить вас, моліться за тих, які творять вам напасті та гонять вас (пор. Мт 5, 44-45), не судіть і не будете суджені (пор. Мт 7, 1). Прощайте і вам буде прощено (пор. Лк 6, 37), щоб ви були синами Отця вашого, досконалі і милосердні, як сонце, що світить на злих і на добрих, і дощ, що дощить на праведних і неправедних (Мт 5, 45,48). Намагаймося всяко зберігати оці Божественні заповіді, щоб і ми могли насолодитися божественною красою Господа Бога. Нині наскільки це можливо для обтяжених земною скинією тіла, а опісля – ясніше і чистіше, коли праведники засяють як сонце і, звільнившись від потреб тілесних, подібно до ангелів, будуть з Господом безсмертні, під час великого і славного одкровення з небес самого Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа, Якому слава і влада нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.